Анисів

Герб АнисоваАнисів – центр сільської ради, якій підпорядковане с. Лукашівка. Розташований на лівому березі Десни, за 8 км від Чернігова. Вперше згадується в середині ХVІІ ст. Назва походить від імені чернігівського боярина Аниса (Онисима), який володів тут хутором.

Карта Анисів

З 1649 р. Анисів входив до Вибельської сотні Чернігівського полку. Протягом 1672 – 1786 рр. належав Єлецькому монастирю, а з 1786 р. – державі. З 1782 р. Анисів у складі Янівської волості Чернігівського повіту. Протягом 1923 – 1930 рр. Анисівська та Лукашівська сільські ради входять до складу Краснянського, Олишівського, а з 1930 р. – Чернігівського районів.

У книзі Філарета (Гумілевського) "Историко-статистическое описание Черниговской епархии" 1874 року про Анисів :

Историко-статистическое описание Черниговской епархии С.153Историко-статистическое описание Черниговской епархии С.154Филарет 155


АНІСІВ

"Ймовірний час виникнення цього села - середина-друга поло­вина XVII ст., коли його власником був чернігівський боярин Анисим256. Села з назвами, утвореними від прізвищ (з суфіксом -ге) відомі від XII ст., хоча ця практика існувала і у XVII ст. Існує вер­сія, за якою назва села походить від „дотатарського" хутора черн­ігівського боярина Онисима. З середини XVII ст. - володіння Єлець-кого монастиря257 . Гетьманськими універсалами 1672 та 1679 рр. хутір був затверджений за Єлецьким монастирем і увійшов до скла­ду Вибельської сотні Чернігівського полку258 ."

// Кондратьєв І. Під Литвою, Москвою та Польщею / І. В.Кондратьєв. - Чернігів : Управління у справах преси та інформації, 2005. - С. 48.


Онисово

В 6 вер. от Чернигова, на левом берегу Десны, освященное храмом св. Георгия в дототарское время.

По местному преданию название Онисово осталось на поселении от того, что здесь еще до татар был хутор черниговского боярина Онисима, который построил в нем и храм. Эго отчасти подтверждается и письменными памятниками. При черниговской кафедре цел антиминс 1650 г. с подписью: «Сильвестр Косов митрополит киевский», другой руки: «вдан до храму св. вм.

Георгия в селе Онисовом хуторе». Онисово называется хутором Онисовым и при том селом и в гетманских универсалах, данных Елецкому монастырю.По переписи 767 г. в пользу священника пожертвованы: пахать «на 16 чверток, но примеру, длин. саж. 1152, а шир. 585, сенокос возов на 90, дровяной лес в окружности по примеру 273 саж.» Это – новый признак того, что Онисово – древнее поселение.

Книги храма: служебник к. п. 1661 г. Новый завет к. п. 1717 г. с надписью: Ex libris Antonii Stachowscy archiep: czernihowiensis et novgrodzi severiensis; на евангелии написано: «cie св. евангелiе дано з обители елецкой села Онисова в церковь св. вм. побед. Георгiя 1746 г. елецк. мои. архим. Тимофей».

«От Чернигова за милю, пишет о. Голятовский, есть село Онисово, имение монастыря Елецкого. Из этого села в генваре 1676 г. привезли в монастырь пресв. Богородицы елецкой, для лiчeнiя, человека весьма больного; руки у него были синiя, ноги опухли до того, что от пяты до пальцев светились как пузырь. Когда спрашивали его: откуда он? Как зовут? Что с ним делается? Он лежал как мертвец, ничего не отвечал и не говорил. Спустя несколько дней стал он говорить и разсказал, что он родом из Речицы, белорусского местечка, и зовут его Михаилом Якименком; из Речицы пришел в село Локнистое черниговскаго полка и в этом селе напала на него такая болезнь, что он сошел с ума и ему связали руки, от того то у него синiя руки, – самаго его привязали к столбу и на ноги наложили железную цепь, чтобы не бегал: сумасбродствуя он во время жестоких морозов бегал и обморозил себе ноги, от того-то и опухли у него ноги и распухли подошвы; обвернув их тряпками немог он ходить, а ползал на коленах. Находясь в такой болезни, он обещался поработать безплатно пресвятой Богородице елецкой, что прикажут делать, и скоро пришел в себя, стал здоровым по прежнему, начал владеть руками и ходить на ногах».

В 1736 г. показывали в Онисове 85 семей казачьих. Число прихожан в 1770 г. 368 м. 360 ж.; в 1790 г. 580 м. 560 ж.; в 1810 г. 630 м. 598 ж.; в 1830 г. 662 м. 662 ж.; в 1850 г. 699 м. 705 ж.; в 1860 г. 665 м. 662 ж.

Земли в Онисове 4254 десятины.

ОТКУДА РОДОМ



Відомі люди села

Беліч Ілля Іларіонович – у 20-х рр. ХХ ст. перший голова Лукашівської сільради. Після служби в царській армії працював на будівництві залізниці на Далекому Сході. На початку 1918 р. повертається в Лукашівку. У 1920р. вступив до лав партії більшовиків. Приймає активну участь у встановленні радянської влади в селі – виступає на мітингах, вирішує селянські суперечки про угіддя, відкрив сільбуд, організовував кооперацію, набирав і навчав пожежну дружину. 7 вересня 1928 р. за пропозицією голови сільради і секретаря партосередку Іллі Беліча загальні збори жителів села ухвалили виселити з Лукашівки та Напорівки незгодних з політикою більшовиків. Через чотири дні пострілом у вікно вбивця смертельно поранив комуніста.

Вареник Михайло Андрійович (1937 – 1999) –з Лукашівки, працювавланковим механізованої ланки, нагороджений орденом Леніна (1977), у 1971 р. занесений до обласної Книги Трудової Слави.

Ганжа М. Ганжа Микола Миколайович (20.04.1965 р.н.) – уродженець Анисова, голова сільгосппідприємства “Новий шлях” с.Піски (1996 – 2001 та з 2005 р.), заступник голови Чернігівської райдержадміністрації (2001 – 2002), голова Куликівської райдержадміністрації (2002 – 2005). З 2013 року голова Чернігівської райдержадміністрації.

Герасименко Герасименко Андрій Степанович (16.09.1916 – 26.02.1984) – народився в Анисові, після закінчення початкової школи працює в колгоспі спочатку рядовим колгоспником, а з 1936р., після закінчення курсів бригадирів, бригадиром колгоспу. З перших днів Великої Вітчизняної війни бере участь у боях на фронтах війни проти німецько-фашистських загарбників. За бойові заслуги нагороджений медалями “За відвагу”, “За бойові заслуги”, “За взяття Праги”, “За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війни 1941 – 1945 рр.”. З 1946 р.працювавголовою колгоспу “Всесвітній Жовтень”, Герой Соціалістичної Праці (1958), депутат Верховної Ради СРСР двох скликань (1954 – 1962), делегат ХХ (1956), ХХ1 (1959) та ХХІІ (1961) з’їздів КПРС, делегат ІІІ-го Всесоюзного з’їзду колгоспників (1969), делегат ХХІІІ (1966) та ХХІV (1971) з’їздів КПУ. Нагороджений трьома орденами Леніна, орденом Жовтневої революції, орденом Трудового Червоного Прапора, Почесними Грамотами Президії Верховної Ради УРСР (1966, 1976); медалями ВДНГ СРСР – малою золотою (1955),великою золотою (1956),малою золотою медаллюта автомашиною “Победа” (1957),золотою (1963), срібною (1965) та Почесною Грамотою ВСГВ СРСР (1958); його ім’я заносилося на обласну Дошку пошани (1954) та до районної Книги трудової слави (1972).У 1967р. видавництво “Урожай” у Києві видало книжку А.С.Герасименка “Колгосп краю поліського”.

Дмитренко Олексій Якович (5.02.1930 р.н.) – знатний картопляр України, у 1963р. очолив механізовану ланку, одним з перших в Україні повністю механізував усі роботи по вирощуванню картоплі, Герой Соціалістичної Праці (1966), нагороджений орденом Жовтневої революції (1976), лауреат Державних премій УРСР (1966, 1977), делегат ІІІ-го Всесоюзного з’їзду колгоспників (1969), депутат облради (1975 – 1979), у жовтні 1967 р. за успіхи, досягнуті у виконанні виробничих планових показників занесений до обласної Книги Трудової Слави, до районної Книги трудової слави (1972) та у 1974 р. до Книги пошани районної газети “Шляхом комунізму”; удостоєний найвищої нагороди ВДНГ СРСР золотою медаллю (третьою у січня 1969 р. та 8 лютого 1973 р.) та срібною (1965). У вересні 1970 р. проходили зйомки телевізійного фільму про роботу картоплярів механізованої ланки Героя Соціалістичної Праці О.Я.Дмитренка (автор та постановник фільму Євген Ульшин, оператор О.Єрмольчик). У 1972 р. вийшла його книжка “Господар землі – механізована ланка”.

Франс Дюкич Дюкич Франц Йосипович (1890 -1983) – австрійський військовополонений І-ї Світової війни, який в 1943 році врятував село від знищення німецьким каральним загоном. В 2008 році в Анисові відкрито пам`ятник Францу Дюкичу. ЧИТАТИ БІЛЬШЕ,,,

Левицький Микола Герасимович (1889 – 1961) – художник, педагог. Народився в Анисові. Навчався в Чернігівській духовній семінарії, продовжував освіту самостійно (1915); мобілізований до армії (1916); працював вчителем в Анісові; секретарем губнаросвіти та вчителем в школах Чернігова (1927); здав екстерном екзамен на звання викладача малювання та креслення при Строгановському художньому училищі в Москві (1928); працював у бригаді колективізації сільського господарства в Ріпкинському районі (1931); евакуйований в Сумську область, хутір Воздвиженськ, де підтримував тісний зв'язок з партизанами, виконував окремі доручення (1941 – 1942); інспектор Курського облвно (1943); старший викладач креслення і малювання в Курському суворівському військовому училищі (1943 – 1955). Нагороджений медалями “За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941 – 1945 рр.”, “30 років Радянській Армії і Флоту”, “За бойові заслуги”.

Лисенко Василь Федорович (31.01.1921 р.н.) – працював завідувачем машинно-тракторним парком сільгосппідприємства, Заслужений працівник сільського господарства УРСР (1977), нагороджений орденом Леніна (1972), нагороджувався медалями ВДНГ СРСР.

Лисенко Олександр Степанович (1936 – 2000) – уродженець Анисова, обирався головою обласної ради (1991 – 1994).

Пінчук Тетяна Володимирівна (3.05.1961 р.н.) – оператор машинного доїння ПОП ім.А.С. Герасименка, Заслужений працівник сільського господарства України (1999). Посвідчення і почесний знак на урочистостях у Києві вручив Президент України Л.Д.Кучма.

Положухно Іван Парфенович (1900 – 1983) та Лобода Марія Петрівна (1909 – 1992) – ветерани колгоспного виробництва, у листопаді 1969 р. загальними зборами колгоспників ксп “Всесвітній Жовтень” першим у Чернігівському районі присвоєно звання “Заслужений працівник сільського господарства”. Тоді все село прийшло в Будинок культури, щоб висловити свою повагу й шану ветеранам.

Ребенок Михайло Никифорович (1938 – 2002) – член Національної Спілки журналістів України, редактор газети “ЧЕКСІЛ” на КСК, гуморист, поет, твори якого друкувались у газетах “Наш край”, “Деснянська правда”.

Стельмах Юрій Миколайович (24.01.1963 р.н.) – Заслужений працівник сільського господарстваУкраїни (2008), директор ПОП ім. А.С. Герасименка с. Анисів. Народився в с. Оленівка Борзнянського району Чернігівської області. Там закінчив десятирічку і подався у морську школу. Потім служив у війську, але не судилося йому підкорювати моря-океани, тримати в руках штурвал. Проте довелося добряче попітніти за кермом трактора, якого після армії осідлав на ланах свого колгоспу ім. Фрунзе. Працював, як і батьки, на совість, водночас відчуваючи потяг до знань. Успішно закінчив Ніжинський технікум механізації і відтоді його шляхи-дороги пролягли на Придесення.

Зацікавлення землею зростало і набирало романтичного відтінку. Таким він прибув до Чернігівського району. Спочатку до села Ладинка. Почав працювати завгаром, потім головним інженером. Потім довелося працювати і керівником сільгосппідприємства «Колос» у Пльохові, першим заступником начальника райсільгоспуправління. Кілька років, починаючи з 2000-го, працював директором ЗАТ «Агрокомсинтез» в Олишівці, де зумів зупинити спад виробництва, вирівняти фінансову ситуацію, стабілізувати роботу підприємства і вивести його з кризи. «Працюємо над тим, щоб закласти міцні підвалини для майбутнього зростання», – підсумовував тоді керівник. Нагороджений «Знаком пошани» Міністерства агропромислової політики України (2004), Подякою Чернігівської обласної ради (2003), Почесною грамотою Чернігівської обласної ради (2005), Почесною грамотою облдержадміністрації (2013).

Черковська Олександра Іванівна (1924 – 2000) – рішенням бюро Чернігівського обкому КПУ і облвиконкому нагороджена в червні 1962 р. знаком “Знатний кукурузовод України”, у 1961 р. одержала по 90 цнт зерна кукурудзи з кожного гектара.

Чоботок Марія Андріївна (1937 р.н.) – нагороджена знаком “Знатний кукурузавод України” (1962), у 1961 р. одержала по 70 ц зерна кукурудзи з кожного гектара.

Шуба Петро Кузьмич – уродженець Анисова, у 1910 р. склав екзамени до Київського автомотоклубу на право водіння автомобілем та став одним з перших водіїв у Чернігівській губернії.

Федусь Микола Федусь Микола Якович (1941) – інженер, винахідник . У 2002 р. у газеті «Математика» було надруковано статтю директора Музею доведень Великої теореми Ферма, колишнього киянина Бориса Білича, який називає імена фермістів (тих, хто наблизився до доведення теореми великого французького математика П’єра Ферма), чиї ідеї вважаються найбільш вдалими і цікавими – одного француза, одного ізраїльтянина і чотирьох українців, серед яких М. Я. Федусь. Цей чоловік живе в селі Анисів, за фахом інженер-механік – закінчив Чернігівський філіал Київського політехнічного інституту (нині Національний технологічний університет). Свого часу зробив чималий вклад у становлення підприємства «Хімволокно», потім став викладачем в «Облтеплокомунерго». Математика – його пристрасть, хобі. Теорема Ферма захоплювала, як шахова гра – полонила простотою умови, але рішення вимагалось дуже складне. Микола Якович залишається вірним математичному захопленню, й водночас зацікавився духовними питаннями, Вселенським розумом. І власне вирішення теореми Ферма він знайшов не без допомоги вищих сил. За його словами, звернувся до Бога не стільки з молитвою, як з конкретною пропозицією – душа вченого десь там, у Божественних сферах, то нехай хоч трохи напоумить. І того ж дня робота розуму і серця увінчалась успіхом. Надіслав своє рішення директору Музею Б.Біличу, з яким познайомився у Фонді активізації масової творчості. І став у ряд авторів найоригінальніших ідей. Ще одна «слабкість» Миколи Яковича – винахідництво. Він отримав два патенти на серйозні винаходи. Спочатку придумав мішалку, що працює на біогазі без додаткових джерел енергії. А потім роторний двигун, аналога якому немає в світі, за нього отримав патент на 20 років з перевіркою на світову новизну. Цього разу його авторські права захищені, але відповіді з заводу «Моторсіч», якому запропонував схему свого двигуна, поки що не отримав. А щоб не бездіяти, зайнявся теорією світової релігії.

(з Літопису села Анисів та публікацій в пресі)


Література про Анисів :

Герасименко А. Колгосп краю поліського / А. С. Герасименко ; за ред. Ф. П. Юхимчука. – К. : Видавництво «Урожай», 1967. – 88 с. : фот.

Горобець С. Заснування і походження назв сіл Чернігівського району / Сергій Горобець. – Чернігів: Видавець Лозовий В.М., 2014. – С. 81 - 82. - ISBN 978-617-7223-27-5.

ГОРОБЕЦЬ С. Невідомі назви поселень чернігівської околиці. Як Анисів був Канином / Сергій ГОРОБЕЦЬ // Чернігівський формат. – Режим доступу : http://format.cn.ua/news/nevidomi_nazvi_poselen_chernigivskoji_okolici_jak_anisiv_buv_kaninom/2015-01-15-738 . — Назва з екрану. — Дата публікації : 15.01.2015. – Дата перегляду : 06.10.2015.

ГОРОБЕЦЬ С. «Темне століття» або що сталося з поселеннями навколо Чернігова у післямонгольську добу / Сергій ГОРОБЕЦЬ // Чернігівський формат. – Режим доступу : http://format.cn.ua/news/temne_stolittja_abo_shho_stalosja_z_poselennjami_navkolo_chernigova_u_pisljamongolsku_dobu/2015-01-12-714. — Назва з екрану. — Дата публікації : 12.01.2015. – Дата перегляду : 07.10.2015.

ГОРОБЕЦЬ С. Убивство арештованих в Анисові (хроніки війни більшовиків з українським народом на Чернігівщині) / Сергій ГОРОБЕЦЬ // Чернігівський формат. – Режим доступу : http://format.cn.ua/news/ubivstvo_areshtovanikh_v_anisovi_khroniki_vijni_bilshovikiv_z_ukrajinskim_narodom_na_chernigivshhini/2015-08-18-1804. — Назва з екрану. — Дата публікації : 18.08.2015. – Дата перегляду : 07.10.2015.

Історія міст і сіл Української РСР : Чернігівська область / ред. колегія тому : О.І. Дериколенко (гол. редколегії) та ін. – К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1972. – С. 678-685.

Кондратьєв І. Під Литвою, Москвою та Польщею / І. В.Кондратьєв. - Чернігів : Управління у справах преси та інформації, 2005. - С. 48.

Камський М.Франц і Франциска: героїчний вчинок в ім'я життя : [розповідь до річниці звільнення Чернігова від фашистського поневолення] / М.Камський, Л.Седнівець // Черніг. відом.— 2013.— 25 верес.(№39).— С. 19.

Курданов А. Л. Літописи сіл Чернігівського району : Анисівська сільська рада / АндрійКурданов ; Черніг. район. орг. Всеукр. спілки краєзнавців. – Чернігів : [б. в.], 2008. - 43 с.

ЛЕУС В. Як німець врятував село : [Франс Дюкич із Анисова] / Віталій ЛЕУС // Хвиля Десни : [сайт газети «Деснянська правда» ]. — Режим доступу: http://www.hvilya.com/news/jak_nimec_selo_vrjatuvav/2014-05-09-4271 . — Назва з екрану. — Дата публікації : 9.05.2014. – Дата перегляду : 23.03.2015.

МУСІЄНКО Р. Трагедія радянських німців / Ростислав МУСІЄНКО // Хвиля Десни : [сайт газети «Деснянська правда» ]. — Режим доступу: http://www.hvilya.com/blog/tragedija_radjanskikh_nimciv/2012-07-05-537 . — Назва з екрану. — Дата публікації : 5.07.2012. – Дата перегляду : 23.03.2015.

Таким же рятівником для села Анисів Чернігівського району став етнічний німець Франц Дюкич.

Вогняною загравою та чорним попелом не стало село Киїнка Чернігівського району завдяки місцевому старості, що співпрацював із партизанами загону імені Щорса, німцеві Максиму Нету.

Колишній поволзький німець, директор Мньовського торфобрикетного заводу Чернігівського району Берггауз зміг повернути вже з вагонів на станції Чернігів сто юнаків і дівчат, яких німці в 1942 році відправляли на каторгу. А вже через рік йому вдалося запобігти трагедії у Мньові, коли фашисти, що відступали, намагалися спалити живцем місцевих жителів у церкві святих Петра і Павла.

Сіверські скрижалі. Краєзнавчий портрет Чернігівщини / за загал. ред. В. Ткаченка . – К. : «Дім, сад, город», 2011. – С.586. – ISBN 978-966-2471-29-8.

Чернігівщина : енциклопедичний довід. / ред. А. В. Кудрицького.— К. : Укр. Рад.Енциклопедія ім. М.П. Бажана, 1990.— С.37.— ISBN 5-88500-011-5.

Село Анисів Чернігівського району. Вікіпедія

Форум "Сіверщини". с.Анисів

Історія міст і сіл УРСР. Чернігівська область. с.Анисів.

Кiлькiсть переглядiв: 2443

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.