"За даними енциклопедичних видань, перша писемна згадка про Хмільницю відноситься до 1625 р.. Але це село виникло значно раніше, правда існувало воно під назвою Харабурдовщина чи Хімінчиззна (Хмельниччина). Під час проведення королівських люстрацій 1616, 1622 та 1636 рр. любецькі шляхтичі Кисловичі та Масловичі доводили ревізорам, що вони отримали Щуковщизну та Харабурдовщину (с.Хмельниця) від любецького державці О.Ґаштольда (1471-1480 рр.). З цих маєтностей вони повинні були "кон­ного едного" виставляти. Під час проведення люстрації у 1636 р. шляхетні Герасим, Сава, Пантелій та Максим Масловичі і Кисло­вичі, втративши під час воєн документи на землю та шляхетство, були вимушені посилалися на матеріали люстрації 1615-1616 рр. Ревізори залишили за ними землі за умови подальшого несення військової служби .
У 1636 р. Владислав IV затвердив за шляхтичем Лукашем Тарасевйчем "с братьями своими" шляхетські права на Сільчанську землю і Хімінчизну (с.Хмельниця). Зазначалось, що цей привілей лише підтверджував надання Сиґізмунда II Августа.Цікаво, що протягом XVI ст. ця маєтність знаходилась на те­риторії Московської держави, що підтверджує думку історика Ю.Виноградського про суто формальну приналежність Чернігів­щини до Московщини уже наприкінці XVI ст.
Хмельницький ручай, на березі якого знаходилось село, згада­ний у грамоті Сиґізмунда III 1624 р. Чернігову. Саме тоді село Хмільниця відійшло до Чернігівського магістрату. Чернігівські війти продовжували володіти селом і у другій половині XVII ст.64(). За даними Г.Шамрая, чернігівські магістратські села, якими воло­діло місто у другій половині XVII ст., належали Чернігову ще до Хмельниччини."

// Кондратьєв І. Під Литвою, Москвою та Польщею / І. В.Кондратьєв. - Чернігів : Управління у справах преси та інформації, 2005. - С. 100-101.

Хмільниця – центр сільської ради, якій підпорядковані села Рівнопілля, Рижики та Рябці. Розташована за 20 км від м. Чернігова і за 5 км від залізничної станції Халявине. Вперше згадується в документах під 1623 р., коли польським королем було надане Чернігівському магістрату.Хмільниця

Село виникло значно раніше 1623 р. та існувало під назвою Харабурдовщина чи Хімінчиззна (Хмельниччина). Під час проведення королівських люстрацій 1616, 1622 та 1636 рр. любецькі шляхтичі Кисловичі та Масловичі доводили ревізорам, що вони отримали Щуковщизну та Харабурдовщину від любецького державці О.Гаштольда (1471 – 1480). З цих маєтностей вони повинні були “конного едного” виставляти. Під час проведення люстрації у 1636 р. шляхетні Герасим, Сава, Пантелій та Максим Масловичі і Кисловичі, втративши під час воєн документи на землю та шляхетство, були вимушені посилатися на матеріали люстрації 1615 – 1616 рр. Ревізори залишили за ними землі за умови подальшого несення військової служби. У 1636 р. Владислав ІV затвердив за шляхтичем Лукашем Тарасевичем “с братьями своими” шляхетські права на Сільчанську землю і Хімінчизну. Зазначалось, що цей привілей лише підтверджував надання Сигізмунда ІІ Августа. “Хмельницкий ручай…”, на березі якого знаходилось село та, можливо, одержало від нього назву Хмільниця (у 1627 р. в документах згадується назва поселення “Хмельничный ручей”), згаданий у грамоті Сигізмунда ІІІ 1624 р. Чернігову. Саме тоді село Хмільниця відійшло до Чернігівського магістрату. Чернігівські війти продовжували володіти селом і у другій половині ХУІІ ст. У 1730 р. “на то село Хмельницу… обьявлена з ратуши черниговской жалованная… 1690 г. грамота и гетманские уневерсалы, чтоб быть тому селу за бурмистрами черниговскими во владении…”.

Село Рижики розташоване на лівому березі р. Білоус, за 20 км від обласного центру. Місцевість рівнинна, з півдня підходить велике торфове болоте, зі сходу – мішаний ліс. За переказами, назва села походить від грибів рижиків, яких було дуже багато в лісі. Село засноване козаками понад 350 років тому. Однак відоме як хутір з 1625 р., коли любецькі міщани у північному напрямку активно освоювали територію між річками Білоус та Стрижень і знаходився на лівому березі Білоусу, між впадінням до нього річок Свишень та Струга. У 1767 р. зазначалось, що Рижики знаходяться у володінні чернігівського П’ятницького монастиря по указу російського царя Олексія Михайловича. У ХХ ст. деякий час село входило до складу Халявинської сільської ради ради.

Назва села Рябці походить від річки Рябки (на сьогодні не існує), а першим поселенцем вважають пораненого донського козака, що втік з турецької неволі. У праці О.Лазаревського знаходимо: “д.Рябцы – при речке Жабке. По изгнании поляков здесь были только козаки. Затем Белоусский сотник Андрей Товстолес из скупленных здесь козачьих земель образовал частное владение, которое и передал своим наследникам”. У 1767 р. був зроблений слідуючий запис: “козацких дворов 17, крестьянские дворы владения абшитованного черниговского хорунжего Ивана Товстолеса, которому досталось по наследству от сотника белоуского Андрея Романовича Товстолеса, а последнему частью подарено козаком д.Рижики Прокопенком в 1694 году, а частью приобретено куплею”. У 1926 – 50-х рр. ХХ ст. село Рябці центр Рябцівської сільської ради.

Село Рівнопілля – у 1933 р. тут було организовано підсобне господарство військового ведомства. На ровне поле свозили будівельний матеріал з розібраних розкуркулених хат з яких будували бараки. У 1947 р. об’єкт військового відомства перейшов у “Спецторг” міста Чернігова у якому був посаджений сад площею 5 га, займались вирощуванням овочів. У 1957 р. господарство перейшло в обласне управління торгівлі і мало назву “Облуправторг”, з’явились теплиці. У 1967 р. за рішенням керівництва господарства почали працівникам виділяти по 0,10 га земельних ділянок для ведення підсобного господарства. Так з’явилась перша вулиця названа на честь космонавта СРСР Юрія Гагарина. Першим забудовником був Олексій Федорович Прибитков. Спочатку селу планували дати назву Першотравневе (земельні ділянки виділяли на перше травня), але вирішили назвати Рівнопілля – село виникло в чистому полі. Головою господарства тоді був Юрій Іванович Тимошенко.

У ХVІІ – ХVІІІ ст. за козацьким адміністративно-територіальним устроєм село Хмільниця входило до складу Роїської сотні Чернігівського полку. З 1808 р. в складі Халявинської волості Чернігівського повіту. У 1923 р. село стає центром Хмільницької сільської ради Бобровицького, а з 1929 р. – Чернігівського району.

В І Д О М І Л Ю Д И С Е Л А

Апанасенко Людмила Миколаївна (13.07.1966) – народилася в с.Хмільниця,головний бухгалтер Чернігівського пивзаводу “Десна”.

Апанасенко Марія Семенівна (18.12.1936) – працюваладояркою в колгоспі “Дружба”, нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора (1971), срібною (1973) та бронзовою (1972) медалями ВДНГ СРСР, знаками “Переможець соціалістичного змагання” (1977, 1978), Почесним дипломом за підвищення ефективності виробництва (1979), переможець Всесоюзного соціалістичного змагання за збільшення виробництва і заготівель продуктів тваринництва (1989), її прізвище заносилось на районну Дошку пошани (1979).

В’ялець Федір Ілліч (1928 р.н.) – працював головним агрономом колгоспу “Дружба”, за успішне виконання планів і зобов’язань по збільшенню виробництва і заготівель зерна та інших продуктів землеробства в 1973р. нагороджений Грамотою Президії Верховної Ради УРСР(1974).

Гончар Олексій Євсейович – народився в с.Рижики, учасник бойових дій Великої вітчизняної війни 1941 – 1945 рр., нагороджений орденами Слави ІІІ ст. та Бойового Червоного Прапора.

Дорошенко Марія Миколаївна (1910 – 1980) – працювала ланковою по вирощуванню льону в колгоспі “Динамо” с.Рябці, першою в Чернігівському районі урядом СРСР нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора (1939), обиралась депутатом обласної ради (1939). “ще до Великої Вітчизняної війни… Марії Миколаївні Дорошенко… довелось побувати в Кремлі. Сам Михайло Іванович Калінін тиснув руку… До війни голова колгоспу. Німці прийшли поліцаї забрали з малою дитиною до Чернігівської тюрми. Визволили її люди села – “жителі села склали документа й підписали його, що Марія Миколаївна Дорошенко нічого нікому і ніколи в житті не зробила поганого. І провина її тільки в чесній праці для людей, якщо це можна вважати за провину. На таку категоричну заяву всього села змушені біли зважити навіть фашистські загарбники…”. Згодом нове випробування прийшло до простої трудівниці”. Марія Миколаївна переховувала від поліцаїв секретаря Чернігівського райкому партії Катаманіна, що був залишений в тилу для підпільної роботи.

Дорошенко Микола Васильович (1931 р.н.) – працював у хмільницькому колгоспі “Червоні заграви” та “Дружба” трактористом, бригадиром рільничої та тракторної бригад. Нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора (1973) та Дружби народів (1986), срібною медаллю ВДНГ СРСР (1973).

Жабинський Дмитро Жабинський Дмитро Іванович (3.02.1920 – 1945) – народився в с.Рябці, через певний час родина Жабинський переїхала до Чернігова. У 1939 р. призваний до лав армії, а через рік закінчує Вольське авіаційно-технічне училище. Учасник бойових дій з 22 червня 1941 р. Командував ескадрильєю 75-го гвардійського штурмового авіаційного полку 1-ї гвардійської штурмової авіаційної дивізії. Приймав участь у бойових діях на Західному, Північно-Західному, Сталінградському, Південному та 4-му Українському фронтів. Старший лейтенант Д.Жабинський був нагороджений кількома бойовими орденами Червоного Прапора. У 1944 р. за бої в Криму мужнього, хороброго та талановитого штурмовика, капітана Д.Жабинського командування представило до звання Героя Радянського Союзу, яке одержав 26 жовтня 1944 р. Загинув 15 лютому 1945 р. під час виконання бойового завдання в Східній Прусії, направивши палаючу машину на фашистські літаки. Його іменем названо вулицю в Чернігові, у містечку Мамонове Калініградської області (Росія), пароплав Балтійського пароплавства з написом на борту “Дмитро Жабинський” багато років борознив свинцеві води холодних морів.

Жабинський Василь Іванович (1928 – 1998) – працював комбайнером у колгоспі “Дружба”, нагороджений орденом Леніна (1966) та Жовтневої революції (1973), делегат ХХІV з’їзду КПРС (1972), неодноразово заносився на районну Дошку пошани.

Луговський Василь Денисович (15.02.1922 – 1994) – народився в с.Терехівка, Герой Соціалістичної Праці (1973), працював головою колгоспу “Дружба” (1955 – 1989), нагороджений орденами Леніна (1966, 1973), Жовтневої революції (1977), обирався депутат обласної ради (1966 – 1990) та головою районної ради ветеранів, його прізвище заносилося на районну Дошку пошани та записано в районній Книзі трудової слави (1972).

Максименко Микола Миколайович (02.01.1963) – народився в с.Хмільниця, працював головним агрономом колгоспу “Дружба” (1994), головою ТОВ “Україна” с.Гучин Ріпкинського району (1997), закінчив Академію державного управління при Президенту України (2004), магістр державного управління, депутат районної ради двох скликань, нагороджений грамотами обласної ради та облдержадміністрації (2005).

Омельченко Петро Кирилович (01.01.1941 – 26.10.1998) – народився в Хмільниці, український співак-баритон, заслужений артист України. Вокальну освіту отримав у Київській державній консерваторії ім.П.І.Чайковського. З 1968 по 1998рр. працював солістом Чернігівської обласної філармонії. П.К.Омельченко володів баритоном красивого тембру і великої вокальної виразності. Мав широкий вокальний репертуар, до якого входили головним чином твори українських композиторів М.Лисенка, Я.Степового, Б.Лятошинського, П.Майбороди, українські народні пісні.

Приступа Леонід Андрійович (1956 р.н.) – народився в с.Хмільниця,працював директором підприємства Чернігівського обленерго.

Романенко Іраїда Федосіївна (1899 р.н.) – працювалавчителькою Хмільницької семирічної школи, заслужений вчитель школи УРСР (1951), у 1953 р. нагороджена орденом Леніна за вислугу років і бездоганну роботу, працюючи в Анисівській школі нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора (1949). У 1940 р. – завідуюча районним відділом освіти, працювала вчителем у Шестовицький, В.-Осняківський, Лукашівський, Количівський школах. У 1946 р. мала 27 років педагогічного стажу. У 1938 р. була нагороджена медаллю “За трудову доблесть” та грамотою народного комісаріату освіти УРСР. У 1939 р. количівці висунули її кандидатуру у депутати обласної ради (1939), обиралась депутатом районної ради в 1950 та 1953 рр.

Романенко Лідія Андріївна (1941 р.н.) – працювала дояркою в колгоспі “Дружба” (1962 – 1995), нагороджена орденами Трудової Слави ІІ-го (1990) та ІІІ-го (1980) ступенів, бронзовою медаллю ВДНГ СРСР (1980), знаком “Переможець соціалістичного змагання” (1974, 1978, 1979), її прізвище заносилося на районну Дошку пошани.

Сидоренко Іван Малафійович (1918 – 2002) – після закінчення училища зв’язку в 1938 р. призваний в армію, учасник бойових дій радянсько – фінської (1940) та Великої Вітчизняної (1941 – 1945) воєн, був поранений, нагороджений медалями “За оборону Москви” (1944), “За бойові заслуги” (1944), “За відвагу” (1945). З 1945 р. працював заступником голови та секретарем партійної організації хмільницького колгоспу “Червоні заграви”, до 1978 р. очолював Хмільницьку сільську раду. Жителі села пам’ятають його як людину глибоко порядну, працелюбну, вимогливу до себе та оточуючих. Виховав трьох доньок. Нагороджений орденом “Знак Пошани” (1971), медаллю “За трудову доблесть” (1966), знаком “Переможець соціалістичного змагання” (1978, 1975).

Сидоренко Микола Михайлович (1941 р.н.) – очолював Хмільницьку територіальну громаду (1978 – 2000), нагороджувався грамотами обласної та районної рад.

Сірий Анатолій Олексійович (03.10.1951 – 25.11.2001) – працювавголовою СГТОВ “Дружба”(1989– 2001), нагороджений орденом “За заслуги” ІІІ ст.(2001), заслужений працівник сільського господарства України (1993), делегат Всеукраїнського з’їзду представників колективних сільськогосподарських підприємств та колгоспів (1993), обирався депутатом обласної ради (1994 – 1998).

Сокол Ганна Олексіївна (08.02.1939) – працювала головним економістом СГТОВ “Хмільницьке” (1962 – 2004), нагороджена орденом “Знак Пошани” (1971); заслужений економіст УРСР (1987), її прізвище заносилося на обласну (1983, 1987) та районну (1987) Дошку пошани, переможець Всесоюзного та республіканського змагань за 1982 р.

Ткаченко Анатолій Вікторович (03.01.1948) – народився в с.Хмільниця, генеральний директор ЗАТ “Міжнародний виставковий центр” у м.Києві.

Щербак Лідія Василівна (18.12.1953) – до 2004 р. працювала дояркою СГТОВ “Хмільницьке”, заслужений працівник сільського господарства України (1996).

з Літопису села Хмільниця

Кiлькiсть переглядiв: 1842

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.